середа, 11 жовтня 2017 р.

 В е л и к о м и х а й л і в с ь к а  Ц Р Б
Рекомендаціний список  літератури  на тему :

«Рідна земля моя, ти козацькою славою щедра»






2017 рік











     Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються у 1489 р. та 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.
    Козацтво виникло на південноукраїнських землях - на території  від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким Полем: після нашестя монголо-татар, а потім, унаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запорожжя - степи за порогами Дніпра.
     Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.
    Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам, спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах - "чайках", вони нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.
     Етнічний склад козацтва: основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і білоруси, росіяни, молдавани. Траплялися поляки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, представники інших етносів, проте такі випадки мали поодинокий характер.
І тому оцінки етнічного складу козацтва як інтернаціонального є неточними. Козацький край, за висловом сучасного історика В. Борисенка, був "національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полонізувалися і втрачали національні риси".
                                             Утворення Запорозької Січі
У 1552-1556 рр. канівський і черкаський староста Дмитро Іванович Вишневенький (Байда) (7-1564 р.) об'єднує козаків, створюючи за порогами Дніпра на -. Мала Хортиця козацький центр - Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування. Назва "Запорозька Січ" поширилася на все об'єднане навколо Січі козацтво.
Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності, її, як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:
- по-перше, Запорозьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій волелюбний характер й ідеали суспільного життя;
- по-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.
                                Ставлення уряду Речі Посполитої до козаків
    Слідом за козаками в південні степи проникають офіційна влада, литовські, польські, українські магнати та шляхта.
    Уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах: для захисту своїх володінь від татар і турків, у протистоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки й отримали назву реєстрових козаків. На кін. XVI ст. реєстр був збільшений до 3 тис. (у подальшому його чисельність змінювалася). Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоврядування. Реєстровці повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати анти польські, антифеодальні рухи. Але реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських анти - польських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньополітичні акції, відстоювали право на власне самоврядування.
        Запорозька Січ посіла важливе місце в міждержавних відносинах країн Європи і Азії. Це стало результатом відносної самостійності Січі у зовнішній політиці, наявності у неї багатотисячного боєздатного війська, територіального розташування козацького краю на межі між європейським і азіатським світом.
                  Основними напрямами зовнішньої політики Запорозької Січі були:
- боротьба проти татарсько-турецької агресії. Цю функцію козацтво взяло на себе з самого початку свого існування. Героїчні, найбільш резонансні походи проти татар і турків пов'язані з іменами гетьманів Богдана Ружинського (1575 р.), Самійла Кішки (поч. XVII ст.), Михайла Наймановича (1608 р.), Петра Конашевича-Сагайдачного (1616 р.). Завдяки активній наступальній тактиці козаки підривали могутність Кримського ханства і Туреччини, перетворювалися на провідну силу в боротьбі проти цих держав.
Козаки втручалися у конфлікти, що виникали у стосунках між Кримом і Туреччиною, прагнули використати їх для зміцнення власних позицій;
- відносини з Московською державою, які характеризуються як складні і неоднозначні.
Українців і росіян зв'язувала єдина православна віра, спадщина Київської Русі, потреба захисту від Кримського ханства і Туреччини. Союзницькі відносини з Москвою були у гетьмана Дмитра Вишневецького. Були й інші випадки співробітництва між козаками і московським урядом, координації їх спільних дій проти татар і турків. Разом з тим, стосунки Запорозької Січі з Московською державою залишалися напруженими, а часто І відкрито ворожими. Перебуваючи у складі Речі Посполитої, козаки виступали на її боці у воєнних конфліктах з Московщиною;
- урядами різних західноєвропейських країн, у т.ч. Австрії, Франції, козаки запрошувалися на військову службу і тим самим втягувалися в орбіту європейської політики.
     Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню, стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів.
Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.

Шановні користувачі!
Якщо Ви цікавитеся історією рідної держави, пропонуємо Вашій увазі літературу, в якій представлені історичні праці,  художні твори про українське козацтво,  бойовий дух і військове мистецтво українських козаків,  славні бойові подвиги українських "лицарів духу" та організацію українських військових формувань від далеких княжих часів до перших десятиліть ХХ століття.




    
  Горобець В., Чухліб Т.
Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба
 Киев: «Наукова думка»: 2004 р. 311ст.  

 Мудра і всезнаюча муза історії  Кліо для знавців і справжніх шанувальників української минувшини, котрі хочуть істотно розширити свій історичний кругозір і отримати інтелектуальну насолоду, відкриває свої найпотаємніші таємниці і знайомить із заплутаними історичними сюжетами. Загадкові події, політичні та соціальні колізії, незвичні зразки військової доблесті, житейські казуси і курйози, людські долі в екстремальних ситуаціях, сцени приватного життя та побутові замальовки, що виникають на сторінках книги, як містки в досить незвичний спосіб об'єднують українську історію від часів ренесансного пробудження до останніх днів існування української козацької держави.  





Історія українського війська [Текст] : В 2 кн. Кн. 2, ч. 3 / написали : 1 і 2 ч. Д-р І. Крипякевич, 3 ч. Д-р Б. Гнатевич. — Репр. вид. ; Вид. І. Тиктора. — Львів, 1936. — К. : Пам'ятки України, 1993. — с. 294-574 : ілюстр.
           Дана книга є відтворенням з доповненнями широко відомої праці за редакцією І.Крипякевича та Б.Гнатевича «Історія українського війська», яка вперше побачила світ у Львові в 1935-1936 рр. І з того часу в Україні не перевидавалася. Використовуючи неймовірно багату і різноманітну джерельну базу (архіви, картографічні, історіографічні матеріали), автори переконливо розповідають про організацію українських військових формувань від далеких княжих часів до перших десятиліть ХХ століття. Аналізується розвиток української військової стратегії і тактики, участь українських військ у конкретних бойових операціях. 






  
 Історія українського козацтва: Нариси: У 2-х т. / Редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. -Т. 1. - 800 с.- Бібліогр.: с. 690-781.

 Через сто років після появи ґрунтовних праць з історії української козаччини Михайла Грушевського та Дмитра Яворницького сучасні українські історики на основі новознайдених документів і матеріалів та досягнень новітньої історичної науки створили узагальнений образ українського козацтва. До першого тому увійшли нариси, які охоплюють генезу та еволюцію козацтва, його цивілізацій- ну типологію, систему ціннісних орієнтацій та становлення політичної культури. Окрім того, розглянуто питання соціальної, військової, політичної та державотворчої діяльності українського козацтва від найдавніших часів до кінця XVIII століття






     Каляндрук Т. Загадки козацьких характерників: Монографія. — Львів: ЛА "Піраміда", 2007. — 288 с.: іл.
     
Це друга книга серії історичних розвідок Т. Каляндрука про славні бойові подвиги українських "лицарів духу", що були розпочаті у "Таємницях бойових мистецтв України". У книзі висвітлено малодосліджені сторінки української історії, міфології, культури, які по-новому розкривають сутність, бойового духу та військового мистецтва українського народу через прадавні традиції військової бойової підготовки та вірування наших предків. Книга також містить унікальний ілюстративним матеріал, зібраний з найрізноманітніших давніх та сучасних джерел: ілюстрації до давніх видань, фрагменти фресок, графіті та рельєфних зображень, малюнки, світлини тощо. Книга буде цікавою для дослідників історії, культури, військової підготовки, а також для усіх, хто небайдужий до минулого та сучасного рідного краю.

 Історія українського козацтва: Нариси:  У 2 –х т. / Редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. -Т. 2. - 724 с.

У другому томі розглянуто етнонаціональні аспекти феномена українського козацтва, козацьке право і судочинство, його православні та геральдичні традиції, специфіку козацького історіописання, сприйняття українського козацтва у західноєвропейському світі. Спеціальні нариси присвячено еволюції козацького стану після ліквідації козацької держави та поглинення України іноетнічними імперськими структурами, відродженню козацтва в сучасній Українській державі. Розраховано на науковців, студентів і викладачів вузів, широкий читацький загал. 





















  Сушинський Б. І.
    Козацька Україна: «Хмельниччина» / Оформл. О.П. Чередниченка.-Одеса: «ВМВ», 2004.-560 с.: іл. 

"Козацька Україна: Хмельниччина" - це глибоке, аналітичне осмислення великої кількості документальних джерел, свідчень хроністів, очевидців та літописців; багатьох вітчизняних та зарубіжних досліджень, пов'язаних з однією із найславетніших і, водночас, найтрагічніших сторінок української історії, відомої під назвою "Хмельниччина". Це - перша праця, в який всеосяжно і правдиво - відкидаючи будь-яку класову, національну, релігійну чи політичну заангажованість - відтворено особистість самого Хмельницького; проаналізовано і розкрито "Хмельниччину" не лише як певний період, пов'язаний із Визвольною війною (1648-1654) та діяльністю Б. Хмельницького, але й як певне явище, як прояв національної психології, національного характеру, отієї української без державницько-політичної традиції, грозове відлуння якої сягає наших днів. 



        Підготувала
       Провідний бібліограф   ЦБС                А. А. Таращанська                                                                       
              Рекомендаційний список  складений на шести (6)  аркушах, 
                                                                                  кількість  слів – 1 473.
       Кількість записів -  6.
        Дата  10 .10.2017 р.












"З Україною в серці"